Карпилівська ЗОШ І-ІІІ ступенів - Історія села та школи

Село Карпилівка Рокитнівського району Рівненської області розташоване на північному сході області та на півдні Рокитнівського району. Населення 2749 осіб, які проживають в 793 дворах (станом на 1 січня 2007 року). За природно - географічним розташуванням відноситься до поліської зони мішаних лісів.

Наш рідний край - край боліт, лісів і річок, поселенці якого славні нащадки племен древлян і дулібів.

Найдавніші літописи згадують про величезні лісові пущі на півночі краю, називаючи поліську частину «древлянською землею». Уся частина по суті була великою пущею з нерубаними лісами. Тому тут застосовувалась вирубна система землеробства, яка поступово витіснялось орним. Серед місцевого населення існує два перекази про назву села, що в навколишніх озерцях було багато коропів, друга - що першим поселенцем був чоловік Карпо, від імені якого і пішла назва села Карпилівки. Старожили переказують, що першими поселенцями були жителі села Кам'янки. Місце поселення вони назвали Осово Градь. Ще в 1850-1870 рр., коли жителі Карпилівки возили ліс на Случ до Кам'янки і Чуделя, люди цих сіл на запитання :

— Звідки приїхали?, одержували відповідь:

— З Карпилівки!

— Це з якої Карпилівки? З Осово!

Як казку слухають діти розповіді старих людей про минуле села. Навколо села були непрохідні болота, а село належало поміщикові Вікентію Прушинському, який володів землями і кріпаками Карпилівки, Рудньої Льви, Лопатич, Кисорич. Три дні працювали за безцінь на тиждень, а коли пан пропився і заборгував перед казною, людей і землю продали другому пану. Біля річки Льви видобували залізну болотну руду, дерев'яний вугіль і виплавляли залізо. В Рудні-Льві існував молот для ковки заліза. На початку XX століття виплавка припинилась внаслідок поширення дешевого заліза з Кривого Рогу.

В лісі з лучини виробляли смолу, заготовляли тесове дерево для пана. Смолу і дерево возили до Чуделя, звідки сплавляли по Случі до Прип'яті. В 1861 році селяни відмовилися платити за землю. Декілька разів їх умовляли підкоритись царській владі. Громада послала двох ходаків до Петербурга із скаргою до царя про те, що їх обдурюють місцеві власті. Але в м. Овручі їх схопили і посадили до в'язниці на 1,5 років. Для приборкання селян в село прибув загін козаків, які провели екзекуцію. Козаки стояли в селі чотири місяці і примушували селян платити викуп.

У 1900 році в селі було 1000 душ, а землі - та сама кількість. Наділи на двір зменшувались з кожним кроком. Село в цілому було бідне.

В 1905 - 1906 рр., коли будувалась залізниця Київ-Ковель, значна частина селян ходила на заробітки на „чугунку".

Великого лиха для жителів села принесла Перша світова війна. Всі чоловіки пішли на фронт, де загинуло і було поранено 60 чоловік. Багато горя принесли хвороби, від яких померло багато людей, особливо дітей.

У 1905 році в селі було відкрито дворічну школу, в якій навчання проводилося російською мовою. Селяни не мали змоги навчати дітей і тому населення і надалі залишалось безграмотним.

Під час революційних подій 1917 року солдати, що приходили з фронту, приносили вісті про скинення царя, влади поміщиків. Селяни захоплювали поміщикові землі, ліс. В селі в 1922 році встановилась влада панської Польщі. Панська Польща встановлювала свої порядки. Кращі землі та ліси були відібрані в громади. Пани, їх прислужники презирливо ставитись до українців. В школі навчання проводилося на польській мові, розмовляти українською заборонялося. Жителі села жили бідно, багато селян хворіло, помирало. В пошуках засобів для існування селяни йшли на заробітки в ліс, в каменоломні. На річці Льві працював водяний млин, який належав трьом куркулям. Млин міг переробити 5 тонн зерна на добу. Працював він сезонно. Зерна в людей було мало. В селі лиш 25% господарств цілий рік їли свій хліб. Село в 1935 році нараховувало 2400 чоловік. Земельні ділянки ще більш збідніли, але не дивлячись на це руху мешканців за межі села не було.

1 вересня гітлерівська Німеччина вторглася в Польщу, а 17 вересня Червона Армія перейшла польсько- радянський кордон і відбулася зміна влади.Через тиждень в селі відбулися вибори до сільського комітету. Головою сільському комітету було обрано Опанасюка Пилипа Петровича, секретарем - Близнюка Михайла Михайловича. Землі поміщиків були передані селянам. Після возз'єднання в селі було відкрито українську школу, бібліотеку, медпункі.

Мирна праця трудящих краю була перервана 22 червня 1941 р. нападом фашистської Німеччини на Радянський Союз. Почалися жорстокі оборонні бої. Але вже за три тижні весь наш край окупували загарбники. 15 липня 1941 року німці були в Карпилівці. Під час німецької окупації було спалено німцями і їх прислужниками 16 громадських та 317 житлових будівель, вбито 275, вивезено в Німеччину - 6 чоловік. На території села діяв партизанський загін Медведева, розвідник Кузнецов. Місцеві жителі Крук Данило Кручко Олексій П., Мартинюк Кирило, Попач Федір С. воювали на фронтах з ворогом. Багато учасників війни нагороджено орденами і медалями.

Змінилося наше село. В 1948 році було утворено колгосп. Першим головою колгоспу був обраний Кисорець Григорій Ілліч. Колгосп називався «Червоний стяг», а пізніше було перейменовано в колгосп імені Богдана Хмельницького.

Не впізнати зараз село . Побудована нова середня школа в 1976 році, в якій навчається 592 учні, дитячий садочок «Барвінок», працює сільський будинок культури, аптечний кіоск, до послуг селянам крамниці, торгові кіоски, кафе, дільнична лікарня, поштове відділення зв'язку, філія банку. Село чин автомобільне сполучення з райцентром, до якого 16км та іншими населеними пунктами району та області. На території села діє дві культові споруди: молитовний будинок і церква Різдва Пресвятої Богородиці. Наш край щедрий природою і лісами. Опікується ним Карпилівське лісництво. Заповідними об'єктами місцевого значення є Карпилівський ботанічний заказник, 700 га, 1983р., болотний масив з ягідниками журавлини, місце гніздування сірих журавлів.

Карта історичних нам 'яток с. Карпилівки Рокитнівського р-ну Рівненської обл.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці в селі Карпилівка- визначна пам'ятка архітектури першої половини XX століття. Розташована вона в центрі села і гармонійно вписується в навколишній ландшафт.

Церква збудована в 1939 році на кошти Тараса Бульби (Боровця ) - відомого українського борця за незалежність України в роки Радянсько-німецької війни. Тарас Боровець орендував в громади с. Карпилівка кар'єр з видобування каменю. Відповідно до домовленості з громадою, він побудував в центрі села православну церкву. І Іро це свідчать документальні записи в архіві м. Овруч Житомирської області, також розповіді старожилів с. Карпилівки, зокрема одного із майстрів будівництва церкви Брички Дми гра Устиновича, а також очевидців Лук'янчук Тетяни Кіндратівни, Брички Івана Климовича, Антикало Віри Орестівни. Наступною історичною пам'яткою є «БОГДАНОВА КРИНИЦЯ». Шумлять літа. Невблаганно плине час, який зрівняв із землею сліди далекої минувшини, але пам'ять про героїчну історію давнини України буде жити вічно.

Ішов 1651 рік і тривала українсько-польська війна 1648-1 654рр.

Б.Хмельницький привів свої війська на Волинь. Його військо вираховувало

10000 тис. чоловік. Армія гетьмана підійшла до Берестечка. 30 червня

відбулась вирішальна битва між українськими і польськими військами.

Козаки цю битву програли, але зуміли вийти з оточення. Зрада татарського

хана і полонення ним Хмельницького не вплинуло на мужність козаків.

Розділившись на кілька загонів, козацьке військо відступило на Київщину.

Один із загонів проходив через село Карпилівку. Стомлені далекою дорогою,

літнього дня, зупинилися козаки на ночівлю у селі. Це був невеликий хутір з

декількох хат. Козацький загін розташувався на пагорбі. Ночувати довелося

просто неба. Козаки готувалися до вечері, а колодязя поблизу не було.

Вирішили викопати вони криничку. Швидко взялися до роботи, якою керував

простий козак Карпо. Наставала тепла ніч. За кілька годин криничка була викопана. Чиста і прохолодна вода ,що била з-під каміння, була доброю на смак і сподобалася козацькому товариству. Козаки зварили куліш і, повечерявши, уклалися спати. Не спав лише сторож . Настав ранок. Козацький загін зібрався в похід. Води в криниці побільшало, але вона почала обвалюватися. Козаки вирішили обкласти її камінням. "Нехай буде добра згадка про нас",- сказав козак Карпо. "Кожен подорожуючий зможе вгамувати спрагу холодною водою, із нашої криниці," - промовив сотник. На тому й погодилися. Декілька годин ще працювали козаки з Карпом, викладаючи криницю камінням. В обідню пору робота була закінчена і загін вирушив далі.

Пройшли роки. Жителі села Карпилівки користувалися довгі часи джерельною водою. Минуло більше 300 років з того часу , а потім проклали повз криницю дорогу і вона поступово замулилась. Про неї ніхто не подбав, тепер кожен має свою. Лише останнім часом про неї згадали, зробивши дерев'яну навіску, але води вже ніхто не п'є.

"Не мас хазяїна",- каже сивий дідусь до онука, що з цікавістю розглядає цю криницю. Сьогодні стоїть вона, як сивий козак, одинокою при дорозі. Теплими літніми вечорами збираються тут 2-3 пари закоханих, віддаючи тим самим славу козакам , які викопали цей колодязь на довгі часи і покоління, а ще також зберігає пам'ять про козака Карпа від імені, якого і походить назва села Карпилівка, а криницю і досі називають Богдановою.

Ще одним історичним місцем нашого краю є меморіальна плита на курган-могилі, де поставлено хрест і зроблено напис: « На цьому місці в жовтні 1951 року агентами КДБ був підступно вбитий провідник УН-УПА на Рокитнівщині Кузьма Бричка-Черешня. Слава Україні! Героям Слава!». Ця плита встановлена в урочищі «Індикове нив'є» Кузьмі Бричці Черешні воїну УПА, якого у 1995 році було посмертно нагороджено медаллю НРУ «Учасник другої Світової війни» .

Безмовним свідком сьогодення поліського краю є високий пагорб, що підноситься на околиці села. На ньому височить постамент. Кожен., хто в'їжджає в Карпилівку, помічає його. Цей велетенський плуг було встановлено на честь підкорювачів «Поліської Цілини» в 1959 році. Господарське життя поліщуків зазнало великих змін з початком меліорації: зросла кількість орних земель, підвищилась їх врожайність, врегулювався водорозподіл, сповільнився процес заболочення місцевості. Карпилівська осушувальна система займає понад 10 тисяч гектарів, реконструкція була завершена в 1971 році.

Найпоширенішими народними промислами на території села є збирання ягід-чорниці та журавлини, грибів та бджолярство. За ягідний сезон жителі збирають в середньому до 60 тонн, чим вносять значний вклад в бюджет місцевої сільської ради.

Серед жителів с. Карпилівки побутують народні ремесла—бондарство, плетіння виробів з драні, різьба по дереву.

Роботи майстра Козаченка Федора Івановича здобули визнання в різних куточках світу. Його рукотворними дивами захоплюються в США, Австрії,

Німеччині .

Жодне поліське господарство не може обійтись без коробки, сплетеної з драні. Вона незамінна при збиранні ягід і грибів, копанні картоплі, фруктів в саду і навіть зберіганні речей домашнього вжитку. Визнаними майстрами плетіння коробок в Карпилівці є Бричка Семен Ілліч.

А чи можна уявити поліську хату без дерев'яної діжечки, цебра-«ражки», Майстерно зробленої маслобійки і навіть дерев'яного відра. Ці вироби в селі виготовлені золотими руками майстрів-бондарів Лук'янчука Петра Хомича, Козаченко Іван Йосипович та Григорчука Трохима Федоровича.

Карпилівське лісництво

Дитячий садочок "Барвінок"

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Карпилівська сільська Рада

Карпилівська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Бричка Семен Ілліч за роботою

Козаченко Федір Іванович у своїй майстерні.